Історія відносин України та Фінляндії

Із варяг у греки

Регулярні контакти України з Фінляндією формуються з 9 ст. по Р. Х. — з утворенням стабільного торгового шляху «Із варяг у греки», який поєднав Київську державу із торговими факторіями вікінгів на території фінських племен суомі та хяме. З появою Рюриковичів на київському престолі та їх шведських військових дружин, вихідці з фіно-балтійських країн постійно перебувають на українському Подніпровї, беруть участь у військових походах князя Святослава на Візантію.

Князь Володимир проводив активну політику у фіно-балтських країнах, князь Ярослав Мудрий взагалі заснував у Естонії фортецю Юр’їв (Тарту), вістря якої було спрямовано на опанування водами Фінської затоки. Археологи відмічають факти переселень груп фіно-угорського населення Балтики в межі України, зокрема на притоки рр. СулаПсел. У цих потоках були й предки сучасних фінів.

Часи Гетьманщини

Богдан Хмельницький вів перемови з Юханом герцогом Фінляндії (майбутнім королем Швеції) про військовий союз, але тільки Іван Мазепа спромігся його підписати. Союз України та Швеції, укладений 1708 року, призвів до фрагментарної активізації фіно-українських зв’язків. Мова про солдат армії короля Карла ХІІ, значну частину якої складали вихідці з Фінляндії (на цей час — володіння Шведського королівства). Частина фінського призову загинула під Полтавою у бою з військами московського князя Петра Романова.

Фіни та українці — громадяни одної країни

Відомості про Фінляндію в Україні збільшувалися в геометричній прогресії після побудови на березі Фінської затоки фортеці Санкт-Петербург та входження Фінляндії до складу Російської імперії 1809. Відтак більшість української шляхти, літераторів, військових, що жили в Петербурзі XIX ст., мали особисті контакти з фінами, регулярно навідувалися до Великого князівства Фінляндського (М. ГогольЄ. ГребінкаТ. Шевченко). Фіно-українські контакти утворювалися і на території російської Карелії, зокрема тут зробив перші переклади рун Калевали український поет Гнідич (це взагалі один із перших в історії перекладів фрагментів «Калевали», яка ще не була укладена Е. Леннрутом в окремий епічний твір).

Українці — випускники вищих навчальних закладів Санкт-Петербурга — послужилися розвитку фінської науки. Так, Максим Антонович (1835, м. БілопілляУкраїна — 1918), більше відомий як філософ-матеріаліст, провів ґрунтовне дослідженнями геол. будови Фінляндії та Карелії. Його праця «Льодовикова гіпотеза і льодовикові явища в Фінляндії і в Повенецькому повіті» (1876) стала класичною у природознавчій царині.

Зв’язки між українськими і фінськими діячами пожвавилися на поч. ХХ ст., зокрема Сергій Булгаков — брат відомого філософа Ніколая Булгакова — написав 1903 цілу поему з посвятою волелюбному фінському народові. У 1916 націоналісти обох країн взяли участь у конференції Союзу народів в Лозанні. У 1917 році на території Фінляндії почали діяти українські військові комітети, у Гельсінкі та Турку проведено низку демонстрацій під синьо-жовтими прапорами. Були встановлені українсько-фінські дипломатичні зв’язки, у Києві була опублікована брошура «Самостійна Фінляндія». Приязне ставлення уряду Фінляндії до українців визначалося давньою дружбою маршала Карла Маннергейма та Гетьмана України Павла Скоропадського, які підтримували взаємини аж до 1945.

 

Між двома Світовими війнами

Одним з популяризаторів українського питання у Фінляндії був історик римського права, дипломат Герман Ґуммерус, перший посол Фінляндії в Україні 1918. Посольство УНР у Фінляндії очолювали 1918 — 1920 К. Лоський, М. Залізняк. У Фінляндії між двома світовими війнами існувала нечисленна українська громада, у житті якої брав участь учасник Визвольних змагань Юрій Горліс-Горський. У міжвоєнний період еміграція фіно-угорських народів Росії, що осіла в Фінляндії, разом з українцями брала участь у прометейському русі. 1942 — 1944 діяв Комітет допомоги українським полоненим та Українське Інформаційне Бюро під проводом члена ОУН (м) Б. Кентржинського, з військовополонених українців були сформовані підрозділи у складі фінських збройних сил. Офіційний представник Фінляндії (пан Песонен) був членом міжнародної експертної групи, яка досліджувала факти масових розстрілів мирного населення у Вінниці працівниками НКВД СРСР (1943).

Післявоєнні контакти

У часи Микити Хрущова СРСР стимулював українсько-фінські культурні взаємини. 1954 Фінляндіюб а саме м. Турку, відвідав український поет Павло Тичина, де мав зустріч із Президентом Юго Паасиківі. Поет залишив щоденникові записи про фінську мандрівку (частини надруковано у книзі «Павло Тичина. Із щоденникових записів», м. Київ, 1981, С.180-188). 1961 у Києві влаштовано виставку фінського мистецтва м. Тампере, згодом на честь цього міста названо вулицю у лівобережному районі столиці; подекуди відбувається обмін мистецькими ансамблями між Фінляндією й УРСР. Молодий український композитор-баяніст Володимир Зубицький бере участь у Міжнародному Конкурсі баяністів і акордеоністів в Гельсінкі (1975), де нагороджений «Coupe mondiale» IMC-UNESCO за виконання мініатюри-реквієму «Сім сльозин». 1989 у Турку влаштовано виставку скіфського золота Музею історичних коштовностей України.

Новий час

У 2000 — 2005 роках кафедра етнології та краєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка провела чотири українсько-фінські наукові симпозіуми, за результатами яких були видані збірники статей, опубліковано спогади про Україну першого посла Фінляндії Германа Ґуммеруса «Україна в переломні часи», фінський альбом графічних робіт художника-етнографа Юрія Павловича.